ГЕНОЦИДНІ СТРАТЕГІЇ ЩОДО УКРАЇНИ В РОСІЙСЬКОМУ ПРОПАГАНДИСТСЬКОМУ ДИСКУРСІ
Анотація
Серед дослідників та науковців правничих наук наразі є дискусійним питання про визнання низки злочинів Росії проти України та її населення геноцидом. Натомість на рівні досліджень російського пропагандистського медіадискурсу багато дослідників визначає, що російський пропагандистський дискурс містить геноцидні ознаки (наприклад, М. Рябчук, Т. Снайдер). Зокрема, науковці беруть до уваги такі стратегії: заперечення геноциду як стратегія його скоєння (С. Коен, А. Джонс), дегуманізація та демонізація (Г. Стентон, Б. Бахадор), маніпулятивне використання терміна «геноцид» російською пропагандою (В. Романюк, О. Дудко, Е. Фортуін).
Метою статті є визначення геноцидних стратегій щодо України в російському пропагандистському дискурсі на основі їхньої відповідності десятьом етапам геноциду, розробленим Г. Стентоном: 1) класифікація; 2 символізація; 3. дискримінація; 4. дегуманізація; 5. організація; 6. поляризація; 7. підготовка; 8. переслідування; 9. винищення; 10. заперечення. У статті ці етапи накладено на російський пропагандистський медіадискурс та розглянуто в контексті війни РФ проти України.
Аналіз на відповідність проведено на основі таких критеріїв: інтенсивність ненависницької риторики, наративізація та організація медіасистеми РФ (рівень втручання держави в порядок денний інформаційних медіаресурсів). Для аналізу обрано кейс повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року РФ в Україну, за яким слідували масові вбивства цивільного населення, руйнування житлових кварталів та позбавлення умов життя українців (як-от, обстріли енергетичної інфраструктури).
У статті проаналізовано, як фізичні дії РФ проти України відображені в пропагандистському медійному дискурсі, та їхню відповідність етапам скоєння геноциду за Г. Стентоном. Зокрема, етапи класифікації, символізації, дегуманізації, поляризації, винищення у російському пропагандистському дискурсі можна розглядати як прояв ненависницької риторики різної інтенсивності шляхом її посилення з кожним етапом щодо певної групи. Етапи дискримінації, підготовки, переслідування та заперечення здебільшого виявлено на рівні наративів щодо України, а етап організації виявлено в медіасистемі РФ.
Завантаження
Посилання
Bahador, B. (2023). Monitoring hate speech and the limits of current definition. Challenges and Perspectives of Hate Speech Research, рр. 291–298. https://doi.org/10.48541/dcr.v12.17
Cohen, S. (2013). States of denial: Knowing about atrocities and suffering. Polity Press.
Convention on the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide (1948). Аvaible at: https://www.un.org/en/genocideprevention/documents/atrocity-crimes/Doc.1_Convention%20on%20the%20Prevention%20and%20Punish-ment%20of%20the%20Crime%20of%20Genocide.pdf (аccessed 30.03.2024).
Dudko, O. (2022). A conceptual limbo of genocide: Russian rhetoric, mass atrocities in Ukraine, and the current definition’s limits. Canadian Slavonic Papers, 1–13. https://doi.org/10.1080/00085006.2022.2106691
Fortuin, E. (2022). Ukraine commits genocide on Russians: The term “genocide” in Russian propaganda. Russian Linguistics. https://doi.org/10.1007/s11185-022-09258-5
Fredheim, R., Ahonen, A., Pamment, J. (2023). Denying Bucha: The Kremlin’s influence tactics in the aftermath of the 2022 Bucha atrocity. Lund university psychological defence research institute.
George, C. (2021). Hate propaganda. The routledge companion to media disinformation and populism. Routledge, 80–91. https://doi.org/10.4324/9781003004431-9
Herman, E. S., Chomsky, N. (2008). Manufacturing consent: The political economy of the mass media. Bodley Head.
Irvin-Erickson, D. (2017). Genocide discourses: American and Russian strategic narratives of conflict in Iraq and Ukraine. Politics and Governance, 5(3), 130–145. https://doi.org/10.17645/pag.v5i3.1015
Jones, A. (2006). Genocide: a comprehensive introduction. Routledge.
O kontrole za deiatelnostiu lyts, nakhodiashchykhsia pod ynostrannym vlyianyem, Federalnyi zakon (2022). Аvaible at: http://www.kremlin.ru/acts/bank/48170 (аccessed 30.03.2024).
O vnesenyy yzmenenyi v Uholovnyi kodeks Rossyiskoi Federatsyy y staty 31 y 151 Uholovno-protsessualnoho kodeksa Rossyiskoi Federatsyy, Federalnyi zakon (2022). Аvaible at: http://publication.pravo.gov.ru/Document/View/0001202203040007 (аccessed 30.03.2024).
Parent, G. (2016). Genocide denial: Perpetuating victimization and the cycle of violence in bosnia and herzegovina (bih). Genocide Studies and Prevention, 10(2), 38–58. https://doi.org/10.5038/1911-9933.10.2.1369
Riabchuk, M. (2023). Calling a spade a spade: How to unwrap a genocidal essence from the kremlin anti-ukrainian rhetoric. Eidos. A Journal for Philosophy of Culture, 6(4), 8–20. https://doi.org/10.14394/eidos.jpc.2022.0031
Romaniuk, V. (2023). Disinformation narratives of hate as a tool of escalating russia’s war against Ukraine (based on stopfake fact-checking project materials). Estonian Journal of Military Studies, 143–157.
Sergeitsev, T. (2022) Chto Rossyia dolzhna sdelat s Ukraynoi. RIA Novosti. Аvaible at: https://ria.ru/20220403/ukraina-1781469605.html?fbclid=IwAR0Uib3FDMZ-3ITzMS0xTLNu-00EdzMLzuqjmjRgOadzpZWC5Bzf8Boivqc (аccessed 30.03.2024).
Snyder, T. (2022). Russia’s genocide handbook. Аvaible at: https://snyder.substack.com/p/russias-genocide-handbook
Stanton, G. (2013). The ten stages of genocide. Genocide Watch.
Stattia Volodymyra Putina «Pro istorychnu yednist rosiian ta ukraintsiv». (2021). Prezydent Rossyy. Аvaible at: http://kremlin.ru/events/president/news/66182 (аccessed 30.03.2024).
Tchobo, D. L. R. (2022). Potential international crimes in Ukraine: should atrocities in Bucha be classified as genocide, war crimes, or crimes against humanity. Law and safety. https://doi.org/10.32631/pb.2022.2.01
Townsend, E. (2014). Hate speech or genocidal discourse? An examination of anti-roma sentiment in contemporary europe. PORTAL Journal of Multidisciplinary International Studies, 11(1). https://doi.org/10.5130/portal.v11i1.3287
