Інтегровані комунікації

УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІАЛАНДШАФТ ПІД ЧАС ВІЙНИ (2022–2024 РР.): ТРАНСФОРМАЦІЯ, РЕАКЦІЯ НА ВІЙНУ, ДИНАМІКА МЕДІАСПОЖИВАННЯ

Світлана Безчотнікова — 2024-12-23

У статті досліджується вплив російсько-української гібридної війни на український медіаландшафт та медіаспоживання. Для виявлення кількісних та якісних змін використовувалася змішана методологія дослідження. Незважаючи на втрати телеканалів, радіостанцій і друкованих ЗМК, більшість медіакомпаній не припинили мовлення поблизу зони бойових дій і розпочали з початком війни спільні ініціативи. Гуманітарна діяльність ЗМК була зосереджена на краудсорсингу щодо збору ресурсів та інформаційній підтримці для переселенців, вразливих категорій населення та військових підрозділів. Автори зазначають, що пік гуманітарних медійних кампаній щодо війни в Україні припав на перші кілька місяців війни. Більшість ініціатив мали тривалий термін дії. Фокус краудсорсингових і фандрейзингових кампаній, організованих медіа, в динаміці переміщався насамперед від людей із зони бойових дій, які втратили роботу, домівку та рідних у 2022–2023 роках, на підтримку армії та зміцнення оборони країни у 2023–2024 роках. Акцентовано тенденцію щодо збільшення споживання новин через соціальні медіа та збереження високої уваги громадян до офіційних джерел, таких як Президент України та Збройні сили. ЗМК відіграли вирішальну роль у національній єдності, приділяючи велику увагу корпоративній соціальній відповідальності. Дослідження споживання медіа виявили дезінформаційні наративи та стратегії, особливості звичок споживання новин під час війни.

Автори наголошують, що медіа мають потужний вплив на формування поглядів і переконань людей. Люди шукають у медіа інформації та підтримки, щоб зрозуміти ситуацію та знайти шляхи подолання кризи. Моніторинг медіаспоживання під час війни важливий для аналізу думки громадськості про те, як вони використовують медіа, як вони сприймають обмеження на використання медіа, хто несе відповідальність за фейки та дезінформацію, а також які джерела викликають довіру.

ТИПОЛОГІЧНІ РІЗНОВИДИ СТРАТЕГІЙ У СОЦІАЛЬНИХ МЕДІА

Вікторія Іващенко — 2024-12-23

Здійснено аналітичний огляд української та зарубіжної літератури з питання вивчення маніпулятивних технологій (стратегій та інструментів) у соціальних медіа. Спостереження узагальнено й систематизовано за дослідницькими об’єктами та проблематикою.

Розмаїття комунікативних стратегій, які сьогодні можна простежити в соціальних медіа, засвідчує актуальність обраної проблеми, особливо з огляду на розмежування «маніпулятивні стратегії» – «стратегії протидії маніпуляціям». У статті частково розкрито зміст понять «маніпулятивні технології», «маніпулятивні стратегії», «суб’єкт маніпулювання», «об’єкт маніпулювання», «інструменти маніпулювання». З’ясовано, що поняття «протидія маніпуляціям» і «стратегія протидії маніпуляціям» в комунікативному аспекті досі не розроблені в наукових працях.

Методом інформаційного пошуку здійснено вибірку наукової літератури, присвяченої проблемам вивчення маніпулятивних стратегій (1) та стратегій протидії маніпуляціям (2), зокрема в соціальних медіа. За допомогою методу проблемного аналізу виявлено основні типи таких стратегій. Описовий метод дав можливість розкрити їхню специфіку. З огляду на військово-політичну тематику проаналізовано такі основні різновиди: (1) стратегії дезінформації, пропаганди як створення альтернативної реальності, інформаційних операцій з використанням ботів, доксингу, фактологічного маніпулювання, ідеологічної поляризації, ухиляння від істини, викривлення інформації, стратегію «знехтувати, спотворити, відволікти, зневірити»; (2) стратегії протидії дезінформації (стратегії технологічних рішень, розвитку медіаграмотності, державних та міжнародних ініціатив), стратегію інформаційної безпеки.

У підсумку зазначено, що маніпулятивні технології представлені широким спектром стратегій, тоді як стратегії протидії маніпуляціям досі вимагають уваги науковців в аспекті теоретичного обґрунтування та розроблення типології.

ПОНЯТТЯ МЕДІАСОЦІАЛІЗАЦІЇ В НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ

Вікторія Іващенко — 2024-12-23

Розкрито основні аспекти вивчення проблеми медіасоціалізації як нового напряму в теорії соціалізації. Проаналізовано праці українських та зарубіжних дослідників.

Використання в науковому дискурсі понять «медіасоціалізація», «інфосоціалізація», «кіберсоціалізація», «інтернет-соціалізація» актуалізує проблему їх розмежування, пов’язану з умінням науковців чітко формулювати дефініції цих понять. Особливу увагу привертають визначення, засвідчені в наукових працях, які зібрано методом інформаційного та контекстного пошуків.

У статті за допомогою дефінітивного аналізу словникових фіксацій (засвідчених лише у вікіпедії) та контекстних уживань досліджуваних понять (у науковій літературі) проаналізовано їхні основні ознаки, специфіку функціонування, виявлено логічні помилки у формулюваннях дефініцій, окреслено основні вектори системних відношень та зосереджено увагу на родо-видовій взаємодії з іншими поняттями. Систематизація зібраного матеріалу та лексико-семантичний аналіз допомогли виявити концептуальну багатозначність терміна медіасоціалізація, його контекстні синоніми й лексико-семантичні відношення гіперо-гіпонімії. Метод уніфікації інвентаризованих дефініцій поняття «медіасоціалізація» уможливив запропонувати авторські його визначення в межах обсягів понять «технологія соціалізації» та «медіатехнологія».

У підсумку зазначено, що в українському науковому дискурсі: поняття «медіасоціалізація», «інфосоціалізація», «кіберсоціалізація», «інтернет-соціалізація» залежно від контекстної зумовленості вибору формують чотири вектори системних відношень – тотожності, перетину, послідовного підпорядкування та протиріччя; на рівні контекстних уживань змістове наповнення поняття «медіасоціалізація» репрезентує п’ять векторів родо-видової взаємодії з іншими поняттями, а також концептуально неоднорідні визначення, у структурі яких присутні різні родові поняття – «складник», «аспект», «напрям», «чинник», «соціалізація / вид соціалізації», «явище», «відносини», що вимагає уніфікованого закріплення на рівні лексикографічної фіксації.

МЕДІАКОМУНІКАЦІЇ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СТРАТЕГІЇ ІНТЕГРАЦЇ УКРАЇНИ ДО ЄС

Леонід Новохатько — 2024-12-23

Стаття присвячена значенню та ролі медіакомунікацій у євроінтеграційних процесах України. Тема інтеграції України до Європейського Союзу є ключовою не лише для політичних, економічних, безпекових, гуманітарних аспектів життєдіяльності держави, а й для національного медіапростору. Підтверджено важливість інформаційно-комунікаційної складової для досягнення стратегічних цілей. Визначено функції медіакомунікацій в контексті євроінтеграції України. Проаналізовано інформаційно-аналітичну діяльність українських медіа в національному медіапросторі на шляху країни до ЄС. Зосереджено увагу також на проблемних питаннях висвітлення теми євроінтеграції. Проведено контент-аналіз моніторингу світових медіа на предмет актуальності досліджуваної проблеми за допомогою платформи Media Cloud. Серед ресурсів, які брались до уваги у проведеному аналізі, є всі світові глобальні медіа англійською мовою, також національні медіа США, Великобританії, Франції.

Результати проведеного контент-аналізу дозволили дійти висновку, що тема інтеграції України до ЄС є актуальною для сучасних міжнародних відносин та активно висвітлюється світовими медіа. Членство України в ЄС переважно пов’язується, асоціюється саме з російською агресією проти України і початком повномасштабного вторгнення. З плином часу темі євроінтеграції медіа приділяють не менше уваги. Новий потужний сплеск медійної активності відбувся у зв’язку з початком переговорів у червні 2024 року представників України та представників урядів 27 країн ЄС про членство. Висока активність світових медіа у висвітленні євроінтеграційних прагнень України свідчить про підтримку та інтерес до України у світового співтовариства.

МИСТЕЦТВО ЯК КОМУНІКАЦІЯ У ГАРЯЧИХ ТОЧКАХ ПЛАНЕТИ (НА ПРИКЛАДІ СУЧАСНОЇ СИРІЇ). ЧАСТИНА ПЕРША

Оксана Косюк — 2024-12-23

У статті доведено, що в контексті висвітлення глобальних геополітичних катастроф все актуальнішою стає проблема однозначної констатації фактів, оскільки кожен з фігурантів конфлікту відстоює власні погляди на причини, наслідки та розгортання подій. І масмедіа ретранслюють інформаційний різнобій, абсолютно дезорієнтуючи реципієнтів. У цьому легко пересвідчитися, переглянувши, як показують війну у Сирії ЗМІ Америки, Ірану, Британії, Франції, Ізраїлю: одна і та сама подія в їх ситуативних висвітленнях абсолютно не впізнавана.

У результаті опрацювання інформаційного простору Афганістану, Ізраїлю, Ірану, Палестини, Сирії, констатовано, що робота масмедіа не якісна, їх функції набагато ефективніше виконують старі засоби масової комунікації на кшталт белетристики, кінематографу та інших царин продукування культури. З’ясовано, що найбільш оперативним та актуальним у Сирії виявилось малярство: саме воно знаменувало початок революції гідності 2011 р. і до сьогодні фіксує злочини, вчинені супроти людства.

Оскільки цим аспектом комунікації ще ніхто не займався, поставлено за мету за допомогою структуралізму (розмежування напрямів, методів і стилів модернізму), семіотичного та контент-аналізів (виокремлення знакових одиниць комунікації), порівняння (вивчення процесу й досвідів), моделювання (встановлення особливостей течій, напрямів і стилів) тощо дослідити образотворче мистецтво сучасної Сирії як засіб і спосіб комунікації.

У результаті з’ясовано, що культура не мовчить. Модерні художники виражають душевні переживання, фіксують військові злочини, б’ють на сполох, аби привернути увагу світових спільнот до сирійської катастрофи. І завдання теорії масової комунікації – показати, як саме вони це роблять. Отже, дослідження розгортається і захоплює все нові царини образної кодифікації.

Поки ж доведено, що найвагомішою в знаковому плані виявилася символізація (бо дозволяє ввести в обіг високі абстракції й засвідчити зв’язок поколінь). Символ також допомагає формувати світоглядні позиції репрезентантів численних сирійських релігій (з акцентами на християнстві, магометанстві та юдаїзмі). «Мовою» символів комунікація не лише констатує реальність, а й демонструє способи втечі від її ідеологічних катаклізмів. Однак набираючи рис стереотипності, знаки втрачають естетизм. І картини трансформуються у плакати, мурали, карикатури.

РОЗВАЖАЛЬНИЙ КОНТЕНТ ЮТУБ-КАНАЛУ В УМОВАХ ВІЙНИ: ПЕРСПЕКТИВИ ТА ДОЦІЛЬНІСТЬ

Ніна Вернигора — 2024-12-23

У статті проаналізовано вплив розважального контенту на психологію громадян країни, що знаходиться в стані війни. Описано виклики, з якими стикаються автори українських ютуб-каналів та перераховано тенденції, яких варто дотримуватись, аби бути почутим. Стаття підкреслює адаптацію відеоконтенту до несприятливих умов, які склались в нашій країні, а також наголошує на важливості розвитку україномовного сегменту на платформі «Ютуб».

Автори проаналізували контент найпопулярніших з огляду на кількість підписників та переглядів ютуб-каналів. З’ясовано, що на початок 2024 року в українському сегменті ютуб-простору налічується 4,2 тис. ютуб-каналів, що мають понад 50 тис. переглядів на місяць. Значна кількість каналів базується на розважальному контенті.

У статті розглянуто перспективи і доцільність продукування розважального контенту під час війни. Автори наголошують, що війна створила як нові виклики для авторів, так і нові можливості. На початку 2022 року авторам довелось змінювати тематику своїх відео, підлаштовуючись під тодішні реалії. Але на третій рік повномасштабної війни ринок стабілізувався і зараз чітко простежується тенденція до збільшення кількості розважального контенту та його популярності загалом. В будь-якому випадку наразі існують два способи адаптації розважального контенту до умов війни. Перший – доречно доповнювати такі відео просвітницькою складовою, розповідаючи глядачам про культуру, мову чи історію. Другий – проводити збори коштів на потреби армії. Ці способи дозволяють створювати якісний цікавий розважальний контент, який аудиторія позитивно сприйматиме та підтримуватиме.

ІНОМОВЛЕННЯ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ У ГЕОПОЛІТИЧНОМУ КОНТЕКСТІ

Віталій Терещук — 2024-12-23

У статті аналізується місце міжнародного мовлення як зовнішньополітичного інструменту Великої Британії та його трансформація в контексті геополітичних змін. Актуальність цього вектору досліджень обумовлена тим, що британське іномовлення всі роки свого існування відігравало відчутну роль як у глобальному медіаландшафті, так і у медіапросторах більшості макрорегіонів світу — європейському, арабському, африканському тощо. Крім того, беззаперечним виглядає формування уявлення про британського національного мовника (Бі-Бі-Сі) як про еталон високих стандартів журналістської практики. Мета дослідження полягає у виявленні ролі іномовлення Великої Британії як зовнішньополітичного інструменту та особливостей трансформації його цілей та задач під впливом геополітичних імперативів. Для досягнення вказаної мети були реалізовані завдання виокремити етапи становлення і розвитку системи британського іномовлення та з’ясувати вплив геополітичного контексту на трансформацію цілей і цільових аудиторій цього мовлення. Було з’ясовано, що Світова служба Бі-Бі-Сі в різні періоди свого існування практикувала різні моделі мовлення, реалізуючи притаманні їм цілі — колоніальне мовлення (підтримання єдності Британської імперії), контрпропаганда у міжвоєнний період та період Другої світової війни (протидія інформаційному впливу іномовлення нацистської Німеччини та СРСР), пропаганда у період Другої світової війни (формування прихильної громадської думки щодо діяльності антигітлерівської коаліції) та Холодної війни (антикомуністична пропаганда), у часи біполярного та постбіполярного світу — позиціонування себе як «сурогатного» медіа, яке надає правдиві новини у країнах, де доступ до незалежних джерел інформації обмежений політичними режимами. Щодо цільової аудиторії, то після нетривалого періоду суто колоніального мовлення, об’єктами якого були лише британські експати, іномовлення Бі-Бі-Сі поширилось на місцеве населення британських колоній, а також на населення інших країн.

НЕКРОЛОГИ УКРАЇНСЬКИХ ВОЇНІВ У РЕГІОНАЛЬНИХ ТА ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРНЕТ-ВИДАННЯХ

Ксенія Сізова — 2024-12-23

Російсько-українська війна актуалізувала жанр некрологу. Повідомлення про загибель військових почали регулярно оприлюднювати в періодичних виданнях, що зумовлює важливість наукового осмислення жанрових модифікацій сучасного некролога, зокрема його структури, стилістики, специфіки залежно від типу видання тощо. На жаль, сучасний некролог поки що залишається поза увагою української журналістської жанрології. Натомість у західному медіазнавстві цей жанр є предметом численних студій. Мета статті полягає у з’ясуванні специфіки некрологу загиблого воїна в українських інтернет-виданнях різних типів і реалізується у таких завданнях: порівняти використання жанру некрологу у всеукраїнських (якісна преса і таблоїди) та регіональних газетних виданнях; дослідити структурні та стилістичні особливості некрологів; привернути увагу до порушень норм журналістської етики під час публікації некрологів. Дослідження сучасних модифікацій некрологу зумовило необхідність застосування системного підходу для всебічного аналізу жанру, компаративного методу та контент-аналізу. Аналіз показав, що некрологи у пресі мають чітку шаблонну структуру. Існують дві основі модифікації некрологу – стисле офіційне і експресивно забарвлене повідомлення, які відрізняються обсягом і стилем. У другій модифікації до названих вище шаблонних елементів додається інформація про особистісні якості полеглого та його родину. Стилю експресивно забарвленого некрологу притаманне використання засобів художньої виразності і стилістичних фігур. Перша модифікація представлена переважно у якісній пресі, друга – у таблоїдних виданнях. Регіональні видання репрезентують обидві модифікації. Обов’язковим для регіональних газет є підкреслення патріотизму загиблих земляків.

Написання некрологів є відповідальним журналістським завданням, адже помилки у цьому процесі не лише негативно впливають на психічний стан рідних та близьких загиблого, а й формують негативні цінності в українському суспільстві.

ВИКЛИКИ ДЛЯ СВОБОДИ СЛОВА ТА БЕЗПЕКИ ЖУРНАЛІСТИКИ В УКРАЇНІ

Галина Піскорська — 2024-12-23

Це дослідження оцінює небезпеки та виклики, з якими стикаються журналісти в Україні під час повномасштабної війни Росії. Війна та введення воєнного стану, спрямовані на забезпечення національної безпеки, обмежили оперативні можливості та свободу медіа. Незалежні медіа стикаються із серйозними загрозами для життя та роботи журналістів на окупованих територіях. Крім того, українська влада подекуди перешкоджає журналістській діяльності, обмежуючи доступ і контролюючи інформацію та переслідуючи журналістів-розслідувачів. Автор разом із представниками журналістської спільноти та західними партнерами стверджує, що нині монополізація державою єдиного каналу новин в Україні є невиправданою. Це дослідження має на меті сприяти ширшому обговоренню внутрішніх загроз, які медіа можуть становити для національної безпеки, а також обґрунтування введення обмежень на свободу слова під час війни. Поширена думка, що якісне журналістське розслідування, особливо під час конфлікту, відіграє вирішальну роль у забезпеченні громадського контролю за діями влади. Така журналістика змушує владу діяти більш відповідально, сприяє зменшенню корупції та полегшує прийняття важливих рішень для добробуту нації. Незважаючи на обмеження, накладені війною, вільні та незалежні медіа в Україні продовжували працювати, підтримуючи високі стандарти своєї роботи. Попередній аналіз наукових джерел виявляє відсутність комплексних досліджень з цієї теми. Розглядаються окремі роботи вчених, які частково висвітлюють це питання. Безпека журналістської діяльності та свобода слова документуються практиками та спеціалізованими міжнародними організаціями.

Дослідження використовує різні методи, включаючи аналіз, спостереження, опис, порівняльний аналіз, аналітичну та синтетичну обробку інформації, узагальнення та систематизацію. Підкреслюється необхідність продовження зусиль українських медіа, підтримуваних партнерами, для захисту права на свободу слова та інформації.

ГОЛ У СВОЇ ВОРОТА: ПОРІВНЯННЯ МЕДІАМЕТАФОР В УКРАЇНСЬКІЙ ТА ПОЛЬСЬКІЙ ЖУРНАЛІСТИЦІ

Тетяна Файчук — 2024-12-23

Метафоричні вирази відіграють важливу роль у сучасній медійній мові, особливо в заголовкових назвах статей. У статті здійснено порівняльний аналіз використання виразів гра в одні ворота / grać do jednej bramki та гол у свої ворота / strzał do własnej bramki в українських та польських медіа.

Актуальність теми зумовлена тим, що метафоричні вирази, маючи спільне походження в різних мовах, набувають унікальних відтінків значення залежно від контексту та національних особливостей. Відмінності у використанні цих фразеологізмів в українському та польському медіапросторах залишаються недостатньо дослідженими.

Метою дослідження є проведення широкої вибірки та порівняльного аналізу використання фразеологізмів гра в одні ворота / grać do jednej bramki та гол у свої ворота / strzał do własnej bramki у заголовках статей українських та польських медіа, з метою визначення їх ролі у формуванні смислового навантаження та емоційного сприйняття текстів.

Методологія базується на застосуванні типологічного, контекстологічного та описового методів, що дозволило комплексно проаналізувати структуру, семантику та функції заголовків. Використано сучасні підходи до контент-аналізу, які включають оцінку ефективності вживання фразеологічних одиниць як компонентів заголовків. Для вибірки було залучено широкий спектр матеріалів з українських та польських електронних видань.

Результати дослідження показали, що в українських медіа фразеологізм гра в одні ворота використовується в контексті спортивних змагань та для позначення несправедливих ситуацій у політиці, правосудді й економіці, де одна сторона має вагому перевагу. У польських заголовках фраза grać do jednej bramki має інше значення, акцентуючи увагу на співпраці або змові між різними сторонами, часто з прихованими або суперечливими інтересами, використовується переважно для опису ситуацій внутрішньополітичної чи міжнародної співпраці. Метафори гол у свої ворота / strzał do własnej bramki символізують критичну помилку, провал, коли дії призводять до негативних наслідків.

Дослідження виявило як спільні, так і відмінні риси у використанні фразеологізмів в українському та польському медіапросторах, що обумовлено культурними й мовними особливостями. Це підкреслює необхідність врахування національного контексту при аналізі медійних текстів та відкриває нові можливості для подальших досліджень у галузі міжкультурної комунікації та лінгвістики.

ЛЬВІВСЬКЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ: ТЕМАТИКА СЮЖЕТІВ ТА ЇХНІ ОСОБЛИВОСТІ

Юліана Казімова — 2024-12-23

Стаття присвячена аналізу сучасних журналістських телевізійних матеріалів на львівському телебаченні. Телевізійна журналістика надзвичайно важлива для суспільства, як й інші види ЗМК. Відомо, що кожний засіб масової комунікації намагається професійно готувати журналістські матеріали, обирає актуальні теми для висвітлення та створює якісні тексти. Темою цього дослідження є саме телевізійний матеріал, хоча важливо проаналізувати також особливості підготовки газетного матеріалу, статті в інтернет-медіа, аудіоматеріалу на радіо та порівняти особливості усіх матеріалів масмедіа в загальному. Це дасть змогу відрізняти особливості у створенні матеріалу, залежно від виду медіа.

Для детальнішого дослідження специфіки телевізійних матеріалів важливо розглянути телебачення в цілому та конкретно львівське телебачення. У цій статті визначено саму суть телевізійного продукту, його теоретично-практичну основу та проаналізовано конкретні матеріали львівського телебачення.

Телебачення розвиває свій маніпулятивний потенціал саме тому, що вміло приховує різницю між вигадкою та реальністю. І тому інформація, отримана з телебачення, набагато переконливіша для громадськості, ніж аргументи теоретичного чи ідеологічного характеру.

Журналісти мають працювати над тим, щоб звичайні люди, телеглядачі, не сумнівалися у власних можливостях, адже людина може контролювати, «фільтрувати» повідомлення, які вона отримує по одному каналу, наприклад, через слова та через візуальні образи. Але коли ці канали з’єднуються, ефективність впровадження у свідомість різко зростає – «фільтри» зриваються. Текст, який зачитує диктор, сприймається як очевидна правда, якщо він поданий на фоні відеоряду – знімків, знятих «на місці». Тому основною метою цього дослідження є визначення особливостей та способів подання якісних сучасних телематеріалів.

ПРОБЛЕМИ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ КОРПОРАТИВНИХ МЕДІА

Олександр Литвиненко — 2024-12-23

Україна перебуває на шляху інтенсивного розвитку інформаційних технологій та цифровізації у всіх сферах суспільства. Вплив пандемії COVID-19, війна в Україні ще більше прискорили процес цифрової трансформації усіх галузей, особливо медіа. Розвиток цифрових технологій значно змінює способи вироблення, поширення та споживання медіаконтенту в умовах сучасного ринкового середовища. Українські корпоративні медіа мають адаптуватися до цих змін, щоб залишатися конкурентоспроможними та ефективними. Зазначені процеси відкривають нові можливості для корпорацій у сфері маркетингу, комунікацій та залучення клієнтів. Успішна цифровізація корпоративних медіа має ґрунтуватися на забезпеченні доступу до актуальних інформаційних ресурсів, підвищенні взаємодії між співробітниками та зменшенні бар’єрів у комунікації. Одна з головних проблем впровадження цифрових технологій у сфері корпоративних медіа – відсутність чіткого бачення цілей з боку учасників процесу і узгодження плану заходів. Усебічний аналіз успішних кейсів і напрацювання узагальненої стратегії впровадження цифрових технологій дозволяє сформулювати теоретичну основу для цифрової трансформації корпоративних медіа, що вимагає значних зусиль і є стратегічним вибором для сучасного бізнесу. У більшості випадків даний процес передбачає певну перебудову бізнес операцій і переосмислення того, яким чином працювати з клієнтами відповідно до вимог часу і ринкової кон’юнктури, що постійно змінюється. Основна мета статті – окреслення шляхів адаптації українських корпоративних медіа до цифрової епохи та аналіз викликів, що виникають у зв'язку з розвитком нових технологій. Розробка рекомендацій з ефективної цифровізації корпоративних медіа сприятиме підвищенню ефективності комунікативних стратегій та іміджу корпорації.

У статті ставимо за мету проаналізувати загальний сучасний стан українських корпоративних медіа, а також показати, як цифровізація провокує важливі зміни в корпоративній стратегії, маркетингу та зв’язках із громадськістю. Це включає аналіз сучасних технологічних та інноваційних трендів у галузі медіа, стратегій впровадження цифрових технологій і розробки рекомендацій із цифрової трансформації вітчизняних корпоративних медіа.

МЕДІАДИСКУРСИВНІСТЬ ТА МЕДІАКУЛЬТУРА ВІЗУАЛІЗАЦІЙНО-КОНТЕНТНОГО НАПОВНЕННЯ ТЕКСТІВ РЕКЛАМИ (НА ПРИКЛАДІ МІСТ УКРАЇНИ)

Ольга Мітчук — 2024-12-23

Сучасний інформаційний простір перебуває у безперервному комунікаційно-дискурсивному процесі функціонування. Інформаційно-комунікаційні технології функціонування контенту різних видів: текстового, візуалізаціного, аудіального, рекламного, конвергентного супроводжується появою нових видів комунікації.

Функціонування медіадискурсивності візуалізаційно-контентного наповнення розглянемо контент реклами: візуалізаційний та текстовий. Даний вид медіатексту є наочністю функціонування медіакультури, оскільки є у відкритому та психологічно-активному процесі сприйняття аудиторією.

Більшість видів реклами послуговуються чи не найдієвішим способом передачі інформації – словом, то з’явилися такі словосполучення: «рекламна риторика», «рекламне красномовство». На жаль, остання словесна конструкція з певних причин може бути прикладом оксиморону – поєднання протилежних за значенням понять. Чи можна назвати переважну більшість рекламних текстів проявом красномовства? Зважаючи на наявність помилок та недоладностей у текстах рекламних блоків доречно говорити про необхідність аналізу останніх та з’ясування впливу невідповідного оформлення рекламного тексту на споживача.

Система образів, пропонована творцями сучасного рекламного продукту не тільки може запропонувати щось кардинально нове, але і подати уже готовий варіант сприйняття, створивши ефект включеності споживача у процес. У реальності комунікація між рекламодавцем і споживачем продукту виявить себе лише через діяльну реакцію останнього: факту споживання певного типу продукції або подальшого свідомого його ігнорування.

У сучасному інформаційному просторі важливо проаналізувати рекламу не тільки з позицій мовно-візуально конструкції тексту, але і зрозуміти суть маніпулювання свідомістю та філософське навантаження рекламного блоку на культуру тексту реклами.

ПРЕССЕКРЕТАР У ЦИФРОВУ ЕПОХУ: ТРАНСФОРМАЦІЯ, ВИКЛИКИ ТА МОЖЛИВОСТІ

Надія Білан — 2024-12-23

Метою статті є дослідити трансформацію ролі прессекретаря в цифрову епоху у зв’язку з розширенням сфери його діяльності внаслідок особистої взаємодії з громадськістю, потреби керувати сучасними цифровими платформами, забезпечувати послідовність повідомлень й адаптуватися до нового формату та швидкості поширення новин.

У статті проаналізовано, з якими викликами нині стикаються речники в інформаційному просторі; встановлено комунікаційні можливості, які постають перед прессекретарями у зв’язку з інтеграцією цифрових платформ; відстежено діяльність речниці президента Євроради Ікатерини Кесіндж щодо її активності на платформі Х для позиціонування речника й налаштування взаєморозуміння з громадськістю.

Для поглиблення розуміння ролі прессекретаря в сучасному інформаційному просторі авторки використали такі методи дослідження, як статистичні методи аналітики, зокрема метод контент-аналізу щодо систематизації й охоплення повідомлень речника на цифровій платформі, як-от вибірка офіційного акаунту прессекретаря установи в соціальній мережі. Контент охоплював пресрелізи, дописи в соцмережі, відеозвернення в прямому ефірі та взаємодію з громадськістю. Емпіричну базу дослідження становить контент соціальної платформи Х за період з червня 2023 р. до вересня 2024 р. речниці президента Євроради Ікатерини Кесіндж.

Досліджено ефективність застосування комунікаційної стратегії прессекретарки, що дало уявлення про рівень охоплення аудиторії, взаємодію контенту з громадськістю. У розвідці подаються кількісні показники щодо залученості цільової аудиторії Ікатерини Кесіндж для оцінення ефективності її комунікативної діяльності. З’ясовано, що речниця забезпечує донесення своїх повідомлень до громадськості завдяки ретвітам інформаційних матеріалів.

У межах отриманих результатів варто окреслити перспективу ролі прессекретаря на тлі інтеграції штучного інтелекту, віртуальної і доповненої реальності. Прессекретар майбутнього повинен збалансувати нові цифрові можливості з потребами аудиторії і діяти прозоро, достовірно й автентично.

ГЛОБАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ В УПРАВЛІННІ РЕПУТАЦІЄЮ

Дар'я Харамурза — 2024-12-23

Стаття присвячена аналізу глобальних тенденцій в управлінні репутацією. Автори дослідили актуальні світові рейтинги та проаналізували репутаційні дослідження; визначили основні репутаційні ризики, які впливатимуть на управління репутацією та формування антикризової комунікаційної стратегії компанії.

У статті наведено дані порівняльного аналізу лідерів рейтингу Global RepTrak 100 за 2020–2024 рр. Виокремлено компанії, які з року в рік очолюють цей рейтинг та мають сильну позитивну репутацію серед стейкхолдерів.

Визначено, що серед глобальних тенденцій у сфері управління нематеріальними активами, які визначають розвиток компаній, ключовими є: корпоративна репутація, відповідальне лідерство та сталий розвиток. Серед актуальних трендів в управлінні репутацією важливе значення мають наявність вищої мети корпоративного бренду, якісна комунікація з різними групами стекхолдерів як основа бізнес-стратегії, кібербезпека та захист даних, інтеграція штучного інтелекту в робочі процеси (у тому числі комунікативні) та етичність його використання.

На основі проведеного аналізу підготовлено рекомендації для формування ефективної комунікаційної стратегії з управління репутацією. Автори статті наголошують, що комунікаційна стратегія для розбудови і підтримання позитивної репутації компанії, має спиратися на збалансовану систему комунікаційних каналів і повідомлень.

Компанія, яка прагне мінімізувати репутаційні виклики і кризи, обов’язково має пропрацьовувати можливі варіанти репутаційних ризиків та розробляти сценарії швидкого реагування на них. Наявність плану антикризових комунікацій дозволить швидко та злагоджено діяти в умовах цейтноту. Водночас, враховуючи крихкість та мінливість ситуацій в умовах BANI-світу, будь-який план має бути адаптивним і гнучким.

ТЕАТРАЛЬНИЙ PR: ПІАР-СТРАТЕГІЇ В СУЧАСНОМУ ТЕАТРАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Сергій Важинський — 2024-12-23

У статті досліджено важливість та актуальність піар-стратегій у контексті сучасного театрального середовища. Розглянуто різноманітні підходи та інструменти, які театри можуть використовувати для залучення, утримання та взаємодії з аудиторією в епоху швидкозмінних технологій та культурних тенденцій. Починаючи з аналізу необхідності розуміння цільової аудиторії та вивчення її очікувань, стаття розкриває значення цього етапу для подальшої розробки індивідуальних стратегій. Досліджуються підходи до використання соціальних мереж та Інтернет-простору для активної комунікації та взаємодії з глядачами, зокрема за допомогою регулярних публікацій, відео-контенту та взаємодії у віртуальному середовищі. З’ясовано значення організації подій та участі у фестивалях як стратегії для привертання уваги та формування позитивного іміджу театру. Окрему увагу приділено контент-маркетингу та створенню цікавого та інформативного матеріалу, який розширює розуміння глядачів про театральне мистецтво. Проаналізовано партнерство та співпрацю з медіа як стратегію для збільшення охоплення та підвищення інтересу до театральних вистав. Крім того, використання інновацій та технологій, таких як віртуальна реальність, як способу робити театральний досвід захопливішим та доступнішим для різних груп глядачів. Усі аспекти розглянуто в контексті важливості адаптації театрів до сучасних викликів, зокрема врахування змін у споживчих звичках та швидкозмінних культурних тенденцій.

Висновки дослідження підкреслюють, що в сучасному світі театральний PR має бути гнучким, інноваційним і відкритим до експериментів. Важливу роль відіграє постійне вивчення аудиторії та адаптація до її змінюваних уподобань і поведінки. Таким чином, театри зможуть не тільки вижити, але й процвітати, активно розвиваючи свій зв'язок з глядачами в епоху цифровізації та глобальних змін.

БРЕНД-ПАРТНЕРСТВА ТА КОЛАБОРАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ КНИЖКОВИХ ВИДАВНИЦТВ

Тетяна Єжижанська — 2024-12-23

Один з найефективніших та найпоширеніших способів донесення інформації про бренд та охоплення цільової аудиторії є колаборація, яка полягає в об’єднанні зусиль різних компаній або корпорацій для поширення знань про себе серед шанувальників та інтернет-користувачів. Дослідженню колаборацій у видавничому бізнесі в Україні, аналіз впливу співпраці між видавництвами на ринкову конкуренцію та культурні аспекти присвячена ця стаття. Українські видавництва обирають партнерів для колаборацій за кількома ключовими критеріями: спільні культурні цінності, можливість взаємного посилення брендів, спільні цілі, взаємодоповнюваність продуктів та аудиторій. Партнерство між видавництвами базується на поєднанні ресурсів та експертизи для створення унікальних продуктів, які привертають увагу аудиторії. Успішні колаборації дозволяють видавництвам розширити аудиторію, посилити позиції на ринку та краще задовольняти потреби читачів, поєднуючи зусилля та ресурси партнерів.

Колаборації дедалі частіше містять чітку самоідентифікацію та патріотичну позицію, звертаються до культурної спадщини, а тут видавці мають що запропонувати різноманітним невидавничим брендам.

Колаборації у видавничому бізнесі є актуальним явищем, яке дозволяє видавництвам ефективно просувати свої бренди, охоплювати нові аудиторії та створювати унікальні книжкові продукти в умовах конкуренції на ринку. Перспективою подальших досліджень може бути вивчення колаборацій видавничих брендів з авторами, читачами, впливовими людьми – інфлюенсерами, дослідження співпраці з бізнес-партнерами, як мережі книгарень чи сервіси Megogo, «Абук», Librarium, Yakaboo, з організаторами фестивалів і конкурсів, освітніх і навчальних закладів тощо. Маркетинг співпраці, партнерський маркетинг як взаємодія між клієнтом та компанією ще чекають свого вивчення.

ВИДАВНИЧА СЕРІЯ «БІБЛІОТЕКА ДОМУ ФРАНКА» ЯК ПОПУЛЯРНЕ ДЖЕРЕЛО БІОГРАФІЧНИХ ВІДОМОСТЕЙ ПРО ІВАНА ФРАНКА

Анастасія Ковалишин — 2024-12-23

У статті проаналізовано видавничу серію Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка — «Бібліотека Дому Франка». Ця серія виходить з 2017 року, на сьогодні світ побачило 17 різножанрових унікальних видань, підготовлених науковими працівниками Музею. У репертуарі серії є як наукові та нонфікшен-видання, так і популярні та дитячі книжки.

Зосереджено увагу на трьох різних виданнях про одного з найвідоміших українських письменників, поета, науковця, публіциста, перекладача, мандрівника, батька чотирьох дітей — Івана Франка: це науково-популярна біографія «Доктор Ф. Маленька книжка про великого Франка» Богдана Тихолоза, це каталог фондової виставки «Franko made in the U.S.S.R.» та путівник «Франкомандри+». Розглянуто змістове наповнення, структуру, поліграфічне втілення, переваги й недоліки кожного з видань, які призначені для різних цільових аудиторій.

Тема статті є досить новою, адже дослідженням музейних видань, зокрема видавничих серій, займалося не так багато науковців, можемо назвати всього кілька імен: О. Міхно, Н. Чергік, Н. Любовець, Р. Маньковська тощо. Щодо біографістики Івана Франка, то, очевидно, існує велика кількість статей, рецензій, оглядів видань про письменника, проте книжки серії «Бібліотека Дому Франка», наскільки нам відомо, аналізу ще не підлягали. Тож можемо із впевненістю наполягати на актуальності і важливості цієї теми.

Для досягнення дослідницької мети були використані загальнонаукові методи наукового дослідження, а саме: аналіз, синтез, метод аналогії та конкретизації. Була доведена унікальність, важливість і популярність видавничої серії «Бібліотека Дому Франка», яка задовольняє читацькі потреби масової аудиторії у пізнанні життя і творчості одного з фундаторів української ідентичності.

ВИКОРИСТАННЯ ХУДОЖНІХ ФІЛЬМІВ У ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ЖУРНАЛІСТІВ

Олег Семенюк — 2024-12-23

Потенціал кінематографа для застосування його продукту в процесі навчання залишається доволі високим. Дослідники акцентують увагу на характеристиках художнього фільму, які дозволяють використовувати його як ефективний навчальний засіб: є синтетичним аудіовізуальним твором, який додає динаміки процесу навчання; може створювати ефект активного учасника комунікації, стимулювати пізнавальну діяльність; дає можливість актуалізувати соціокультурну інформацію, яка сприятиме розширенню кола додаткових знань; здійснює виховний вплив завдяки високій художньо-естетичній цінності. Усе це дозволяє говорити про актуальність розвідок, спрямованих на розгляд прийомів застосування кінофільмів у навчальному процесі, зокрема – в закладах вищої освіти.

Метою статті є аналіз можливостей використання художніх стрічок у процесі підготовки майбутніх журналістів. У дослідженні послуговувалися експериментальним і описовим методами, методами опитування й узагальнення.

Наголошується, що художні фільми, які залучаються у навчальний процес, можна поділити на дві умовні тематичні групи. Перша – фільми про журналістів, їх професійну діяльність, стосунки з суспільством і владою. Друга – фільми, які ілюструють певну проблему, що обговорюється при вивченні навчального предмету. Зазначається, що використання фільмів або їх фрагментів має сенс, якщо вони: стимулюють звернення до певного культурного продукту і контексту, сприяють ознайомленню з ним і відповідним висновкам; мають прямий зв’язок із розвитком професійних журналістських навичок; дотичні до сучасного моменту і є цікавими для здобувачів освіти; передбачають висловлення власної думки. Робиться висновок, що актуальними трендами освітнього процесу є використання методів і прийомів навчання, які спрямовані на творче, активне, особистісне сприйняття матеріалу. Ці тенденції спонукають викладачів постійно знаходити нові, цікаві для студентів завдання, аналізувати популярні вектори в медіапросторі, бути в курсі актуальних політико-економічних, суспільних, культурних подій. У цьому аспекті використання художніх фільмів при вивченні певних тем навчальних курсів спеціальності «Журналістика» видається і можливим, і ефективним.

ЕКСТРЕНЕ ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ ЯК СОЦІОКОМУНІКАЦІЙНА СТРАТЕГІЯ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ

Надія Фіголь — 2024-12-23

Стаття присвячена актуальній темі екстреного дистанційного навчання в Україні та світі в умовах кризових ситуацій (пандемії, військові конфлікти, природні катастрофи). Метою є вивчення та аналіз понять «дистанційна освіта» та «екстрене дистанційне навчання», з акцентом на основні характеристики, відмінності й особливості використання. Завдання статті включають дослідження наукових і практичних підходів до дефініції, а також виявлення ключових відмінностей. Методологія дослідження базується на якісному підході із застосуванням методів огляду літератури, контент-аналізу та аналізу кейсів.

Важливим аспектом став широкий порівняльний аналіз тлумачень термінів, що уможливило поглиблення теоретичних засад. Екстрене дистанційне навчання характеризується як тимчасовий, терміновий перехід від традиційних форм навчання до онлайн-формату в умовах надзвичайних ситуацій, коли освітні установи не мають можливості забезпечувати звичний навчальний процес.

Виокремлено основні особливості ЕДН, такі як оперативність впровадження, обмеженість часу на підготовку, адаптація освітніх програм та навчальних ресурсів до нових умов.

Автори статті звертають увагу на відмінності між екстреним дистанційним навчанням та традиційною дистанційною освітою, яка зазвичай планується завчасно та має сталу методологічну базу. Окремо розглядаються ключові виклики, з якими стикаються освітні заклади під час переходу до ЕДН: технічна та методична непідготовленість викладачів, відсутність необхідної інфраструктури, обмежений доступ до інтернету та цифрових ресурсів у деяких регіонах.

Результати дослідження демонструють суттєвий вплив пандемії та війни на освітні процеси як в Україні, так і в усьому світі. Екстрене дистанційне навчання стало важливим засобом підтримки освітньої системи в умовах кризи, проте також проявило низку запитів, що потребують подальшого аналізу та вирішення.

ЗАСТОСУВАННЯ МУЛЬТИМЕДІА У НАВЧАННІ ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ

Лідія Піскозуб — 2024-12-23

Усе більше мультимедіа у різних їх типах та формах стають невід’ємною складовою частиною навчання для дітей та дітей з особливими освітніми потребами (ООП). Адже мультимедійні елементи забезпечують легкість, наочність викладеного матеріалу, розвивають навички повноцінної взаємодії дітей з допомогою спеціальних засобів та якісного новітнього програмного забезпечення, покращують пам’ять та надають відчуття захопленості предметом, що і є їх першочерговим завданням.

До питань розвитку мультимедіа сьогодні, особливо у контексті ігрових мультимедіа, що застосовуються для дітей, все більше звертаються фахівці та дослідники цієї сфери діяльності у наукових публікаціях, проте наразі немає ґрунтовного дослідження, в якому розглядаються як питання мультимедіа для дітей, що навчаються за традиційною програмою, так і за інклюзивною, а також дослідження, що подає вимоги до мультимедійного контенту таких видань і яке викладено у цій роботі.

У статті досліджено методи впливу мультимедіа на дитячу аудиторію та способи покращення взаємодії з дітьми завдяки новітнім медіа загалом. Наведено класифікацію типів медіа, що найчастіше застосовуються на етапі навчання. Звернено увагу на питання якості мультимедіа та мультимедійного контенту в контексті цих видань. Обравши метою дослідження аналіз основних елементів мультимедіа та оцінку ефективності їх застосування, із використанням методів аналізу та синтезу, індукції та дедукції і порівняння, було ґрунтовно досліджено мультимедіа та мультимедійні елементи електронних видань у сучасній Мережі, виявлено та запропоновано класифікацію тих мультимедіа, що становлять найбільший інтерес для дітей та розглянуто мультимедіа щодо їхньої якості. Наголошено на спеціальній підготовці мультимедіа фахівцями із спеціальними знаннями та уміннями, які забезпечать як досконалість їх наповнення, так і форми відображення.

СОЦІОПРОФЕСІЙНИЙ ГУМОР НА ЗАНЯТТЯХ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Олег Харченко — 2024-12-23

Ця стаття дає відповідь на запитання про доречність включення гумористичних матеріалів у англомовні дисципліни навчальних програм студентів, які мають спеціалізацію журналістика та редакторська справа. Пропонується стилістичний, когнітивний та прагматичний аналіз вибірки англомовних жартів про журналістів та редакторів. Аналіз форм 281 жартів, взятих з чотирьох англомовних сайтів, свідчить про те, що найбільш частотними формами жартів про представників цих професій є запитання/відповідь (88.1%), однорядкові жарти (7.1%), діалоги (3.6%) і оповідання малого формату (1%). Розгляд 18 жартів про журналістів та редакторів, які розглянуті у цій статті, виявив, що у стилістичному плані, в жартах найчастіше застосовуються каламбури, удаваний ентузіазм та самоіронія. Крім того, залучаються подвійне значення (double entendre), метафори, парапросдокіан, хибна аргументація (ентимема), бафос, риторичні запитання, іронія, комічна маніпуляція. У когнітивному плані активно використовуються механізми когнітивних патернів екстраординарності, мольберту, чіткого контрасту, негативного мислення. З прагматичної точки зору, жарти виконують функції критичного мислення, розваги, знайомство з особливостями професій, професійною та неформальною лексикою, виявлення гумору та іронії, зняття психологічного стресу, мотивації на успіх, креативності, професійної впевненості, створення стереотипних образів англомовних журналістів і редакторів. Включення англомовних гумористичних текстів у програми вивчення англійської мови виглядає доречним оскільки такий матеріал розширяє лексикон професійної лексики студентів англійською мовою, навчає активно користуватись низкою стилістичних та літературних прийомів при створенні власного англомовного контенту, дозволяє швидко розпізнавати використання гумору та іронії в англомовних текстах, покращує гумористичну, міжкультурну та культурологічну компетенції студентів журналістів та редакторів.