Інтегровані комунікації

Особливості національної української культури в художньому оформленні видань харківського кооперативного видавництва «Рух»

2020-10-24T15:40:42+00:00

Мета статті – дослідити особливості національної української культури в художньому оформленні видань Харківського кооперативного видавництва «Рух».

Використовуються емпірико-теоретичні методи аналізу, синтезу, дедукції. Із теоретичних методів застосовано опис та інтерпретацію. Використання цих методів дозволило довести, що видання Харківського кооперативного видавництва «Рух» є висококультурним мистецьким продуктом, оповитим ореолом традицій української культури.

Доведено, що у 20-ті рр. ХХ ст. навколо «Руху» об’єднувалися гурток однодумців-літераторів, критиків, редакторів, ілюстраторів. Обкладинки до книг виконували М. Самокиш, С. Боровий, В. Кричевський. З’ясовано, що в графічному оформленні видань редакція використовувала створені найяскравішими представниками мистецьких кіл шрифтові ансамблі, декоративні елементи та інші зображальні матеріали, у яких простежується українська традиція. В оздобленні обкладинок застосовувалися різноманітні рамки, орнаменти рослинного походження, стилізовані літерами. У той же час доволі поширеним був мінімалізм форм, композиції у чорно-білому варіанті.

Акцентовано увагу на роботах славетних графіків доби українського відродження, створених на замовлення Харківського кооперативного видавництва «Рух». Проаналізовано особливості національної української культури в художньому оформленні видань. Охарактеризовано ілюстрації, графічні елементи, стиль виконання та техніку українських митців, які співпрацювали з видавництвом.

Дослідження суттєво розширює погляд на видавничу справу на етапі становлення радянської влади. Результати можуть бути використані при написання підручників та навчальних посібників з культурології, історії видавничої справи та історії України.

«Преса УСРР до XV роковин жовтня» Михайла Агуфа як дзеркало видавничої галузі в Україні у 1920-х років

2020-10-24T15:39:54+00:00

Метою статті є проаналізувати статистичні параметри, якісну характеристику української (а також радянської загалом) книговидавничої галузі, видавництв, груп видань, поліграфії, преси 1920-х років крізь призму панівного на тоді більшовицького світогляду в поєднанні з національно-коренізаційними переконаннями у книзі Михайла Агуфа «Преса УСРР до XV роковин Жовтня» (1932). Для аналізу цієї праці, вписування її в контекст розвитку вітчизняного і світового книговидання і періодичних видань, формулювання висновків були застосовані описовий, компаративний, індуктивний, дедуктивний методи, а також методи систематизації й узагальнення. Українські дослідники радянської доби оминали працю М. Агуфа, побоюючись звинувачення в націоналізмі, дослідники періоду незалежності не звертають на неї уваги через упереджене ставлення як до відверто заанґажованої. Певне пересмикування у книзі є: наприклад, оминається характеристика видавничої продукції 1917–18 років в Україні, переказуються відверті судові фальсифікації у справі СВУ тощо. М. Агуф постійно керується компартійними настановами і кутом зору в висвітленні розвитку і проблем книговидання. Проте він спирається насамперед на статистичні дані, що дає йому змогу схарактеризувати тенденції кількісного і якісного розвитку книговидання, домінування пропагандистсько-політичної, антирелігійної літератури у видавничих портфелях, централізацію видавничої сфери, преси і партійно-державний контроль над ними. Одночасно М. Агуф відзначає суттєве зростання українськомовних видань, видань мовами інших нацменшин, наукової, технічної, довідкової літератури, класичної й сучасної художньої української літератури, здобутки коренізації у цій галузі. Окреслює він і суттєві проблеми з кадрами у видавничій і періодичній сфері, розвитку союзної та республіканської поліграфічної й паперової промисловості, книгорозповсюдженні, задоволенні читацьких запитів. Книга М. Агуфа окреслює 1920-ті роки як дуже плідний період у розвитку не лише українського радянського, а й національного книговидання.

Тенденції розвитку новітньої біобібліографії (за матеріалами всеукраїнського «Біографічного рейтингу»)

2020-10-24T15:40:18+00:00

Метою статті є з’ясування основних тенденцій біобібліографії за останні два роки, які відбилися на ресурсі «Біографічного рейтингу», завдання полягають у визначенні кількісних показників, зокрема, найпродуктивніших біобібліографічних осередків, основних професійних груп, щодо представників яких створюються покажчики. У процесі дослідження використано аналітичний метод – для з’ясування сутності опрацьованих джерел, а також методи класифікації – для розрізнення покажчиків за тематикою і групування. Висновок отримано в процесі синтезу отриманої інформації. З’ясовані статистичні показники свідчать, що в біобібліографії останніх років значно переважають науковці, зокрема, гуманітарного спрямування, переважно історикам та краєзнавцям. Інша переважаюча група – літератори, але більшість покажчиків стосується маловідомих і регіональних літераторів. Але, не зважаючи на кількісну перевагу, переможцями за результатами «Біографічного рейтингу» обрано також покажчики, присвячений композитору, священнику і педагогу. Основними центрами, що продукують найбільшу кількість персональних покажчиків є університетські бібліотеки, які пов’язані з кафедрами та науковими «школами» і пріоритетними напрямами досліджень.

Проблеми формування та оцінювання компетентності фахівців бібліотечно-інформаційної галузі

2020-10-24T15:39:30+00:00

У статті розкрито зміст компетентностей фахівців бібліотечно-інформаційної галузі, та значення оцінювання у процесі їх формування. Для опрацювання матеріалу використовувалися методи: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення.

Узагальнено види компетентностей фахівців бібліотечно-інформаційної галузі, основними з яких є: функціональна (професійна), інтелектуальна та соціальна (соціально-психологічна). Кожна з основних компетентностей є комплексною і реалізується за допомогою інших компетентностей та умінь. Їх формування здійснюється шляхом професійної перепідготовки, підвищення кваліфікації, стажування та оперативної актуалізації знань неформальними освітніми каналами.

Інформаційна компетентність та інформаційна грамотність є невід’ємною складовою у формуванні професійної компетентності працівника бібліотечно-інформаційної галузі, здатного відповідати запитам професії та потребам суспільства. Розглянуто американський досвід забезпечення інформаційної грамотності, з використанням навчальної програми з урахуванням зовнішніх змінних чинників: стандартів освіти, моделей освіти, нових технологій та можливостей і вимог суспільства до інформаційного фахівця.

Рівень професійних компетенцій постає ключовим критерієм для оцінки ефективності працівників. Оцінювання професійної компетентності фахівців бібліотечно-інформаційної галузі може розглядатися, як невід’ємний і важливий етап у структурі підготовки фахівців, також як напрям прикладного дослідження, яке спрямоване на виявлення проблем у формуванні, реалізації та розвитку компетентностей, пошук шляхів їх розв’язання.

Проаналізовано та узагальнено різні бачення щодо критеріїв оцінювання компетентності та ефективності роботи. Результати оцінювання професійних компетенцій бібліотечних фахівців дають уявлення про сприйняття та ставлення користувачів та суспільства до результатів діяльності бібліотек та їх персоналу.

Стратегія маніпулювання масовою свідомістю в українських мас-медіа (на прикладі ранкового шоу "Сніданок з 1+1")

2020-10-24T15:48:24+00:00

Актуальність теми дослідження обумовлена маніпуляцією свідомістю громадян, яку здійснює телебачення. Діяльність ЗМІ має важливі суспільно-політичні наслідки. Зокрема, ранкові телешоу пропагують ідеї, погляди, вчення, здійснюють соціальне управлінні. Шляхом формування громадської думки, вироблення певних установок, вони спонукають людину до тих чи інших вчинків.

Мета дослідження – здійснити аналіз прийомів психологічного впливу телебачення на глядачів, зокрема визначити вплив ранкового шоу «Сніданок з «1+1» на формування громадської думки, проаналізувати засоби впливу та зацікавлення глядача.

Для здійснення дослідження стратегії маніпулювання масовою свідомістю в українських мас-медіа було використано низку методів. Зокрема, з допомогою методу спостереження було здійснено аналіз ранкової телевізійної програми. Для аналізу явищ у процесі їхнього виникнення та в динаміці розвитку використано історичний метод. Системний підхід до наукового пошуку дав змогу комплексно розглянути стратегію маніпулювання масовою свідомістю в українських мас-медіа.

Головні результати і висновки дослідження. Маніпуляція масовою свідомістю є набором певних технологій панування, серед яких найважливішим елементом є саме засоби масової інформації. «Сніданок з «1+1» – одна з найдовший ранкових програм. Для того, щоб зацікавити глядача, у програмі використовуються різноманітні методи впливу, які дозволяють збільшити рейтинг. Головною ознакою програми є висвітлення суспільно-політичних, культурних, розважальних подій, використання маніпулятивних технологій у сюжетах з метою привернення та утримання уваги реципієнта. За результатами дослідження, виокремлено низку найпопулярніших маніпулятивних прийомів, які задіяні в «Сніданку з «1+1»: «анонімний авторитет», «ефект присутності», «емоційний резонанс» «стереотипізація», «напівправда». За допомогою таких прийомів роботи з інформацією вони впливають на свідомість глядачів, формуючи тим самим громадську думку про певні події та явища.

Соціальна відповідальність медіа як ефективний результат «журналістики рішень»

2020-10-24T15:48:00+00:00

Актуальність дослідження полягає в тому, що журналістика рішень є необхідним інструментом надання інформації аудиторії, яка наголошує на вирішенні проблем, а не на самих проблемах, підвищуючи актуальність тексту, уточнюючи його мету та заохочуючи читачів до дій.

Мета статті – дослідження особливостей журналістики рішень як сучасного явища в журналістиці та аналіз необхідності впровадження соціальної відповідальності в медіа-структурах задля впровадження рішень на існуючі проблеми, а не лише їх опису.

У статті використані такі методи дослідження: за допомогою аналізу та синтезу було досліджено основні підходи до визначення понять «журналістика рішень»; за допомогою системного методу сформовано критерії визначення «журналістики рішень» та її відмінності від схожих за сутністю термінів; за допомогою компаративного методу проведено порівняльну характеристику залученості аудиторії до вирішення соціальних проблем до і після появи «журналістики рішень»; контент-аналіз дозволив дослідити вживаність термінів «проблема» та «рішення» серед суспільства в Інтернет-середовищі; за допомогою SWOT-аналізу досліджено особливості журналістики рішень; за допомогою методу когнітивного картування визначено причинно-наслідкові зв’язки щодо важливості створення соціальних проектів медіа-структурами.

Результати дослідження демонструють, що практики журналістики рішень стверджують, що такий підхід доповнює традиційну роль преси, надаючи громадянам більш повний погляд на проблеми. Більш того, за ініціативи Sparknews, міжнародної мережі журналістики рішень, що мають позитивний вплив, заснували день, присвячений журналістиці рішень - Impact Journalism Day. Також, медіа не лише трансформують свої тексти в формат журналістики рішень, а і самі створюють проекти, що сприяють вирішенню нинішніх проблем, зокрема, проект «100 жінок» від BBC, проект #MyFreedomDay від CNN, «1619 Project» від the NY Times, а також соціальний проект «Люди Ідей+.#забутипровік» від Групи компаній 1+1 media тощо.

Як висновок, можна стверджувати, що в сучасному світі необхідне переосмислення ролі медіа. Журналістика не може продовжувати висвітлювати лише проблеми, та пригнічувати самих читачів висвітленням викликів, що стоять перед людством. Важливо просувати «журналістику з доданою вартістю», яку в статті називаємо журналістикою рішень.

Специфіка створення образу Білорусі в літературних репортажах на мандрівну тематику 1920-30-х рр.

2020-10-24T15:47:35+00:00

У статті йдеться про надзвичайне поширення літературного репортажу на мандрівну тематику, що увійшов в українську радянську журналістику в період національно-культурного відродження, що дістав назву «коренізація» Зокрема, ґрунтовно аналізуються репортажі Михайла Биковця «По червоній Білорусі» та Аркадія Любченка «Синьоока сестра України», написані після того, як делегації українських письменників та журналістів відвідали наприкінці 1920-х рр. радянську Білорусію. Об’єктом характеристики у статті стали враження авторів від реформ радянської влади в економічному, політичному, соціальному, культурному житті республіки. Зазначається, що велику увагу в репортажах зосереджено на українсько-білоруських культурних зв’язках, встановленні безпосередніх контактів між письменниками, найвищим результатом чого став вихід альманаху «Нова Білорусь».

Основний акцент у дослідженні зроблено на тому, що характерна ознака репортажів «По червоній Білорусі» М. Биковця та «Синьоока сестра України» А. Любченка − тяжіння до фрагментарності. Так, текст репортажу «По червоній Білорусі» поділяється на п’ятнадцять частин, однак зберігає свою цілісність завдяки викладу інформації від 1 особи. Зазначається, що хронологічний тип композиції, яку обрав журналіст, дозволяє не тільки описувати події, а й ділитися власними враженнями та думками від побаченого. Подорожні спостереження репортера часто складаються з фіксування усяких дрібниць, які відтворюють неповторний білоруський колорит.

Наголошується на тому, що мова репортажів «По червоній Білорусі» М. Биковця та «Синьоока сестра України» А. Любченка надзвичайно проста, неформалізована. Складається враження, що журналісти просто говорять зі своїми читачами і доносять до нього необхідну інформацію.

Автори намагаються зробити свої репортажі якомога цікавішими для читача. Саме тому вони вводять у тексти деталі, які роблять їх цікавішими, а з іншого, відволікають читачів від монотонного та хронікального опису самої мандрівки.

Літературні репортажі на мандрівну тематику А. Любченка та М. Биковця, незважаючи на дев’яносто років із часу їх написання, з цікавістю читаються та є актуальними й сьогодні, оскільки вони цікаві, пізнавальні, захопливі, приваблюють сучасних читачів свіжістю відчуттів, інтригуючим викладом пережитого й побаченого, та показують картину життя Радянської Білорусі 1920-1930-х рр.

Кульмінаційний момент боротьби за «правління душами». семіотична перспектива питань ідентичності та поділу на «ми-вони»

2020-10-24T15:47:11+00:00

Мета статті - представити механізм здійснення політики ідентичності та її метамову на основі аналізу подій асиметричного конфлікту, історично відомого як боротьба за правління душами. Історичні методи використано для опису хронології подій конфлікту. Використано статистичні дані про населення, його етнічний та релігійний склад, а також членство в Польській робітничій партії. Метод контент-аналізу застосовано по відношенню до виступів дійових осіб, аналізу текстів та пропагандистських фільмів. Для розкриття повідомлень на рівні метамови, пояснення значущості окремих дій сторін конфлікту використано метод інтерпретації та метод івент-аналізу. У статті представлено хронологію та динаміку конфлікту. Базуючись на окремих подіях, були запропоновані пояснення реалізації відповідної політики тодішньою владою, аналізовані події були розшифровані на рівні мета-мови, скерованої на ідентичність одержувача. Представлено заходи, які здійснювалися Польською робітничою партією, щоб суспільство сприймало її як «своїх». Названо причини поразки світської влади у боротьбі за правління душами, а саме: а) загострені післявоєнні потреби суспільства, пов’язані з почуттям безпеки; б) несприйняття великою частиною суспільства світської влади як «власної» в) атеїзм не був найкращим рішенням для потреб простих людей г) костел по замислу С. Вишинського був скерований на простих людей; ґ) костел був щоденним елементом життя, розвитку та становлення індивіда; д) комуністи надсилали неоднозначні повідомлення, які могли свідчити про їх безпорадність (арешт ікони Богоматері Ясногурської); е) повнота світської влади в руках комуністів означала відсутність політичних опонентів, на яких можна скинути вину за існуючі проблеми.

Сторітелінг як важлива інформаційна технологія та ДНК інформації

2020-10-24T15:46:47+00:00

У статті досліджуються методи донесення інформації та формування інформаційного середовища за допомогою сторітелінгу на ринку мас-медіа. Вивчення складових цього інструменту особливо актуальне в сучасному змінному інформаційному середовищі, коли старі засоби інформування вже переважно не працюють, або малоефективні, а інформаційний ринок спрагло потребує нових інструментів передачі інформації.

Тож важливо зрозуміти принцип дії цих інструментів, адже історія – без сумніву найстаріша форма спілкування, яка має надзвичайну здатність передавати будь-який людський досвід та інформацію. І цей спосіб комунікації надзвичайно ефективний, тож його варто вивчати, досліджувати, аналізувати та використовувати на практиці.

Мета дослідження полягає у розкритті можливостей донесення інформації за допомогою сторітелінгу в нинішніх умовах на ринку ЗМІ, коли стрімко змінюється як ландшафт мас-медіа, так і інструменти донесення інформації. А саме – аналізується ефективність подачі інформації та її сприйняття аудиторією.

Аудіовізуальний контент: до питання ризиків впливу сучасних медіа

2020-10-24T15:42:41+00:00

У статті досліджується аудіовізуальний контент у нормативно-правовому, комунікативному, культурологічному, соціологічному та психологічному контекстах. Загальнонаукові методи, такі як аналіз, синтез та узагальнення дозволили нам виокремити низку термінів й окреслити загальне визначення аудіовізуального контенту. Також використано індуктивний й системний метод, які дозволили визначити ризики впливу аудіовізуального контенту в інформаційних форматах традиційних та нових медіа. Було використано міждисциплінарний підхід в дослідженні проблеми правового регулювання аудіовізуального контенту й складного механізму медавпливу на межі комунікативістики, медіакультури, медіапсихології та медіаправа.

Сучасний споживач інформації постійно потерпає від медіа впливу аудіовізуального контенту, який є найпотужнішим в силу своєї специфічної природи. Динамічне відео складає основу аудіовізуального контенту, який використовується в аудіовізуальних медіа, мультимедіа та соціальних медіа. Діяльність журналістів та відеовиробників, що порушують стандарти розповсюдження інформації, має регулюватись на законодавчому рівні аудіовізуальних медіа та послуг в Україні з урахуванням світового та європейського досвіду.

Дослідження ризиків медіавпливу аудіовізуального контенту на масову свідомість та підсвідомість споживачів інформації є на часі у зв’язку з небезпекою маніпуляції у традиційних та соціальних медіа.

Епістолярна комунікація: семіотичний вимір

2020-10-24T15:42:17+00:00

У статті запропоновано оригінальний підхід до аналізу епістолярної комунікації української інтелігенції кінця XIX – початку XX століть з позицій семіотичних означень, тобто листи фігурують як специфічне семіотичне утворення. Епістоли розглянуто як знаки, носії інформації, окреслено комунікацію як різнобарв’я ідей, мотивів, тем, що характеризуються внутрішнім сюжетом. Зроблено спробу дешифрування провідних комунікативних кодів епістолярної комунікації. Мета наукової студії полягає у з’ясуванні специфіки епістолярної комунікації з позиції семіотичного підходу. Завданням наукової розвідки є: окреслити стан розробки наукової проблематики; дослідити епістоли інтелігенції з позицій семіотики; визначити основні коди у комунікації знакових постатей; розглянути епістоли як поліфонічну знакову систему; синтезувати результати дослідження у висновках.

Для досягнення мети і вирішення завдань застосовано сукупність загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. Джерелознавчий пошук та аналіз фахових досліджень використано для визначення сучасного стану розробки означеної проблематики. Принцип історизму, наукової об’єктивності і системності дозволив проаналізувати особливості епістолярної комунікації кінця XIX – початку XX століть. Семіотичний метод використано для дешифрування епістол, аналіз, синтез, узагальнення у декодуванні листів та у висновках.

Отже основне завдання епістолярної комунікації інтелігенції кінця XIX – початку XX століть полягало в інтелектуальному власному сприйнятті цінностей європейського модерну, у творчості і соціально-культурному досвіді талановитих представників інтелектуальної еліти. Семіотична значимість слів і пропозицій демонструє процес популяризації концепції знакового універсалізму.

Дослідження соціально-комунікаційних механізмів формування іміджу кампанією «ІКЕА» в Україні

2020-10-24T15:41:53+00:00

У статті розглядається імідж сучасної компанії IKEA. Вони хочуть увійти на український ринок, але не можуть цього зробити протягом 10 років, через політичні та ідеологічні міркування.

Цей тип виробників меблів займе чільне місце на внутрішньому ринку дуже скоро. Багато українців знають про IKEA, вони купують товари в Інтернеті від іноземних дистриб'юторів, але не мають можливості купувати у фірмових магазинах, оскільки вони не існують на території України.

Актуальність теми не викликає сумнівів. Образ кампанії є базою для стратегічно-важливих елементів зображення та засобів зв'язку між ІКЕА та цільовою аудиторією, тобто, таких які не входить до матеріальної бази.

Загальновідомо, що організація IKEA має правильну та потужну комунікаційну політику, своєчасно та оперативно інформує цільову аудиторію про події, а також формує потужний соціальний імідж. Всі ці фактори сприяють формуванню позитивного ставлення покупця до продуктів кампанії.Абсолютно фундаментальним є принцип формування репутації, який демонструє позитивні сторони та недоліки продуктів IKEA. Хоча IKEA ще не увійшли на територію України, але українці знають про товар і мають точку зору про них. Отже, коли IKEA знайде можливість прийти на місцевий ринок, цільова аудиторія буде негайно зростати.Ця стаття привертає увагу до способу розуміння того, що потрібно українським покупцям. Такі, як етичні принципи, інноваційні методи, механізми дизайну зображень, які впливають на сприйняття товару замовниками та брендом в цілому. Отже, нашою метою було вивчення PR-технологій, що використовуються для розробки іміджу IKEA для місцевого українського ринку та для вітчизняного споживача.

Для нашого дослідження ми використовували такі методи як: аналітика наукової думки та позицій, порівняльний аналіз, інтерв'ю, прогноз створення іміджевих позицій IKEA на місцевому ринку.

Основні результати цієї роботи - прогнозувати ставлення українців до типової нової меблевої компанії, яка намагається вийти на місцевий ринок. Як аудиторія прийме їх. Яким чином цільова аудиторія бачить товари IKEA та рівень готовності купувати товар. З дослідження випливає, що місцева аудиторія має хороші уявлення про IKEA й близько 30% людей готові витратити свої гроші на купівлю меблів (та інших різних товарів) цієї компанії. Здебільшого українці мають прекрасну точку зору щодо IKEA.

Отже, під час дослідження ми намагалися з'ясувати діяльність IKEA та проаналізували PR-технології, що використовуються для формування думки цільової аудиторії. У результаті ми помічаємо, що українці мають певні знання про ІКЕА, її імідж та певне ставлення до своїх товарів. Найбільша частина української аудиторії не має можливості придбати те, що вони продають, але почули про них або бачили рекламу через Інтернет.

Західноукраїнський часопис «Жіночий голос» (1931‒1939): версія соціалістичного фемінізму

2020-10-24T15:41:29+00:00

У статті досліджується часопис «Жіночий Голос», який видавався з 1931 року по 1939 рік у Львові і був офіційним пресовим органом громадської організації «Союзу Українських Працюючих Жінок «Жіноча Громада». Мета статті ‒ охарактеризувати сутність редакційної політики журналу «Жіночий голос», який позиціонував себе як соціалістичний, визначити ідеологічний дискурс, який формував часопис. Це видання пройшло довгий шлях від тематичної сторінки у газеті соціалістів «Громадський Голос» до самостійного часопису.

Обрана методологія ‒ синтез феміністичного дискурс-аналізу і здобутків постколоніальної критики. Багато матеріалів у газеті можна назвати ідеологічними текстами, оскільки вони поширювали соціалістичні ідеї. У часописі «Жіночий Голос» ідеологічний дискурс формувався, у тому числі, за рахунок героїзації діячів соціалістичного руху межі ХІХ‒ХХ століть. Часопис цілеспрямовано конструював ідеалізований образ української соціалістки-феміністки. Інтенціональність тексту у даному випадку збігалася з його прагматикою, адже авторський заклик до відданості соціалістичним ідеалам знаходив відгук у багатьох читачок-трудівниць.

Згадки про спільну боротьбу з чоловіками проти капіталістів трапляються доволі часто у статтях часопису, що свідчить про небажання редакції ідентифікувати свій часопис виключно з феміністичним рухом. Для соціалісток важливою насамперед була ідея економічного звільнення жінки, боротьба за гідні умови праці та її оплати, і спільниками у цій боротьбі бачили чоловіків-пролетарів.

Редакція соціалістичного часопису дотримувалася думки, що суто феміністськими гаслами може захопитися лише буржуазна жінка, а українським селянкам і робітницям (які були основною читацькою аудиторією часопису) будуть ближчими ідеї соціальної справедливості.

Для ідеологічних текстів часопису характерні своєрідна авторська інтерпретація політичної ситуації, власні ідейні акценти та специфічна стилістика. У результаті дослідження було з'ясовано, що західноукраїнський часопис «Жіночий голос» пропонував власну версію фемінізму, який включав феміністичні ідеї, національно-державницькі концепти і соціалістичну ідеологію.

Дослідження історії феміністичних тенденцій у медійному дискурсі і специфіки їхнього втілення у пресі є новим і перспективним напрямком в українському медіазнавстві.

Проблемно-тематичні спектри журналу «Розбудова нації» (1928-1934 рр.)

2020-10-24T15:41:05+00:00

Дослідження присвячене проблемно-тематичним спектрам програмного органу ПУН «Розбудова Нації» ‒ журналу, який став одним з основних друкованих органів українського національно-визвольного руху у міжвоєнний період. У роботі розглянуто журнал «Розбудова Нації» як націоналістичне видання у міжнародному світлі, оскільки у часопис дописували публіцисти з різних частин світу. Зібрано інформацію про формат та контент. Проаналізовано особливості структури та автури видання, тематичні спектри, а також жанрову та стилістичну специфіку. Досліджено контентну роль «Розбудови Нації» в організації Конгресу українських націоналістів. Показано, що більшість важливих суспільно-політичних ситуацій, які були у 20-30-х рр. та які стосувалися українського питання, були розглянуті в «Розбудові Нації». Зрештою висновано, що для «Розбудови Нації» програмною є ідея націоналізму, ідея визволення рідної держави від окупантів та розбудова самостійної української держави. Визначальною у цьому контексті є боротьба за незалежність, яка повинна здійснюватись будь-якими засобами, включаючи революційні.