Комунізм та ностальгія. Журба за комунізмом у роботах есеїстів з Центрально-Східної Європи та Балкан

Анотація

Метою статті є узагальнення виявів ностальгії в текстах збірки «Ностальгія: есе про журбу за комунізмом», авторами якої є Алеш Дебеляк (Словенія), Дубравк Угрешич (Хорватія), Фатос Любоня (Албанія), Йоахим Тренкнер (Німеччина), Юрій Андрухович (Україна), Маріус Івашкявичюс (Литва), Мартін Шимечк (Словаччина), Павел Смоленскі (Польща), Вацлав Жак (Чехія), Петр Саутер (Естонія), Светлана Бойм (Росія) та ін. Завдяки застосуванню контент-аналізу, індукції та дедукції було виявлено спільні (регіональні) та відмінні (національні, персональні/авторські) ознаки ностальгії. Використовуючи селекцію, вдалося з’ясувати головні акценти нарації авторів. Підтверджено, що есеїсти описують ностальгію на семіотичному рівні: у спробі тлумачення цього поняття автори аналізують структуру ностальгії, пов’язані з нею символи, матеріальні ознаки в архітектурі та предметах і нематеріальні носії інформації — музику, вислови з фільмів, атмосферу. Зазначається, що такий підхід дає змогу проаналізувати «мову» ностальгії, її ознаки в текстах. Аналіз регіонального рівня свідчить про різноманітність виявів ностальгії та способів реакції на неї — проведення політики декомунізації, використання ностальгії для реалізації капіталістичних (парк Grūtas у Литві) та політичних завдань (ідеї створення Великої Угорщини або Королівства Югославії). Обговорення ностальгії та реакції на неї можна оцінити як дискусію заради дискусії з огляду на саму природу ностальгії, що для особи, яка її відчуває, є одним з елементів самоідентифікації. Адже відповідь на питання «Хто я?» можна дати, лише відповівши на запитання «Як я став тим, ким є?» і «Ким я був колись?». Стверджується, що політика затирання пам’яті пов’язана з розривом безперервності, необхідної для самоідентифікації.