Епістолярна комунікація: семіотичний вимір

Анотація

У статті запропоновано оригінальний підхід до аналізу епістолярної комунікації української інтелігенції кінця XIX – початку XX століть з позицій семіотичних означень, тобто листи фігурують як специфічне семіотичне утворення. Епістоли розглянуто як знаки, носії інформації, окреслено комунікацію як різнобарв’я ідей, мотивів, тем, що характеризуються внутрішнім сюжетом. Зроблено спробу дешифрування провідних комунікативних кодів епістолярної комунікації. Мета наукової студії полягає у з’ясуванні специфіки епістолярної комунікації з позиції семіотичного підходу. Завданням наукової розвідки є: окреслити стан розробки наукової проблематики; дослідити епістоли інтелігенції з позицій семіотики; визначити основні коди у комунікації знакових постатей; розглянути епістоли як поліфонічну знакову систему; синтезувати результати дослідження у висновках.

Для досягнення мети і вирішення завдань застосовано сукупність загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. Джерелознавчий пошук та аналіз фахових досліджень використано для визначення сучасного стану розробки означеної проблематики. Принцип історизму, наукової об’єктивності і системності дозволив проаналізувати особливості епістолярної комунікації кінця XIX – початку XX століть. Семіотичний метод використано для дешифрування епістол, аналіз, синтез, узагальнення у декодуванні листів та у висновках.

Отже основне завдання епістолярної комунікації інтелігенції кінця XIX – початку XX століть полягало в інтелектуальному власному сприйнятті цінностей європейського модерну, у творчості і соціально-культурному досвіді талановитих представників інтелектуальної еліти. Семіотична значимість слів і пропозицій демонструє процес популяризації концепції знакового універсалізму.