Екранне видовище як інструмент пропаганди (на прикладі кінострічки Івана Кавалерідзе «Коліївщина», 1933)

Аліна Леонідівна  Лісневська

doi:10.28925/2524-2644.2019.7.10

Аліна Леонідівна Лісневська Інститут журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка (Київ, Україна) https://orcid.org/0000-0002-2574-9400

DOI: https://doi.org/10.28925/2524-2644.2019.7.10

Ключові слова: пропаганда, міфологема, екранне видовище, інформаційно-комунікаційний простір, радянський кінематограф, українська історія.

Анотація

Міфотворчі процеси в комунікаційному просторі – «наріжний камінь» ідеології в усі часи існування людства. Одним з інструментів ефективності впливу пропаганди на людину є довіра до інформації. Сьогодні це відбувається завдяки розповсюдженню інформації з персоніфікованим відеоконтентом у соцмережах, в тому числі за допомогою конвергентних медіа. Створюються нові міфи та соціальні установки, вирішуються долі
країн, формується громадська думка. У 20–30 роки минулого століття роль найпотужнішого екранного медіа виконував кінематограф. У статті розглядаються основні ідеологічні повідомлення української радянської кінострічки 1933 року «Коліївщина». В період масової кінофікації «Коліївщина» виконувала грандіозну місію – створення нових міфологем задля маніпуляції свідомістю населення. Це відбувалось в трагічний період української історії (1933 рік, Голодомор) через екстраполяцію історичної правди та втілення її в найемоційнішу на той час форму – форму екранного видовища. Радянська влада використовувала могутній вплив екранного зображення з метою пропаганди мрій, ілюзій, образів, стереотипів, які втрачають референтний зв’язок з реальністю. Фільм І. Кавалерідзе «Коліївщина» демонструє інтерпретацію історичних подій та національної ідеї, перенесення ідеології «радянського сьогодення» в порівняно далеке минуле. Стрічка створена на тлі політичної кон’юнктури початку 1930-х років: боротьба з українським «буржуазним националізмом», справа «Спілки визволення України», репресивна політика щодо села, згортання політики «коренізації». Тобто, з одного боку навмисне звертання до українського, з іншого боку – репресії українського селянства. Не зважаючи на цензуру, І. Кавалеридзе вдається створити національний інклюзивний наратив, що зображує український простір як багатоетнічний та різноманітний, але водночас національно колоритний. Проте, з точки зору сьогодення, псевдонародний.

Завантаження

Дані завантаження ще не доступні.

Біографія автора

Аліна Леонідівна Лісневська , Інститут журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка (Київ, Україна)

Кандидат педагогічних наук, доцент кафедри журналістики та нових медіа, Інститут журналістики
Київського університету імені Бориса Грінченка (Київ, Україна)

Посилання

Manakova, Y. Yu. (2008), «Man in the post-industrial world», dissertation dissertation abstract for the degree of candidate of philological sciences, Voronezh, 24 р.

Dubas, O. P. Information and communication space: concept, essence, structure, available at: https://cutt.ly/FtOIDuY (accessed: 15 April 2019).

Kostiuk, V. V., Halych, M. A., Stavytska, A. Yu. маніпулятивні методи в змІ, available at: https://cutt.ly/8tOIP2l (accessed: 15 April 2019).

Boltianskyi, H. M. (1925), «Lenin and cinema», Moskva; Lenynhrad, р. 19.

Pocheptsov, Heohrii (2013), Post-journalism in the Modern World, available at: https://cutt.ly/gtOIIhF (accessed: 15 April 2019).

Horiachev, Yu. Y. (1981), «History of the construction of Soviet cinema (1926–1932)», Moskva, 68 р.

Yakovenko, Yakiv (2017), War and nationalism in Soviet cinema (1927–1941), available at: https://cutt.ly/itOITOq.