Феномен українського воєнного гумору в цифрових медіа: когнітивні механізми, стратегічні наративи та гендерні репрезентації (2022–2024)

Анотація

У статті проаналізовано феномен українського воєнного гумору як комплексне медіакомунікативне явище, що формується під впливом травматичних тригерів війни (стрес, втрати, невизначеність) і водночас виконує адаптивні та стратегічні функції у цифровому середовищі. На перетині когнітивної лінгвістики, медіадосліджень і соціальних комунікацій узагальнено підходи до пояснення комічного ефекту в умовах війни: механізм інконгруентності, евристику доступності, наративне перефреймування, «негативне мислення» як спосіб раціоналізації загрози та ефекти переваги / символічного приниження ворога. Показано, що у воєнному контексті гумор виходить за межі індивідуального психологічного «розвантаження»: він конструює колективні інтерпретаційні рамки, підтримує солідарність, забезпечує інформаційну стійкість і може виконувати роль м’якої контрпропаганди. Емпіричною основою є синтез корпусу рецензованих наукових публікацій 2022–2025 років про український воєнний гумор та меметичні практики, а також якісне вивчення відкритих цифрових артефактів (жарти, меми, короткі відео, сторіз), які поширювалися на платформах «Твіттер/X», «Телеграм»і, «Тікток» та в онлайн‑медіа впродовж 2022–2024 років. Запропоновано аналітичну матрицю категорій (тригери — когнітивні механізми — медіаформа — поширення — ефекти) й концептуальну модель функціонування воєнного гумору, що відображає циклічний перехід від воєнних подій до їх гумористичного перекодування та подальших соціальних наслідків. Дослідження включає аналіз даних глобальної платформи «Know Your Meme» та порівняльний контент-аналіз офіційних сторінок Повітряних сил ЗСУ, що дозволило верифікувати ефективність гумору як інструменту «м’якої сили» (soft power). Показано, що інтеграція меметичних елементів у стратегічні комунікації суттєво підвищує залученість аудиторії та сприяє формуванню позитивного іміджу війська. Окрему увагу приділено гендерним репрезентаціям у воєнному гуморі: показано, що жіночі меметичні наративи частіше акцентують щоденну «тилову» працю, емоційну саморегуляцію та трансформацію ролей, тоді як маскулінні наративи частіше пов’язані з військовою субкультурою, героїзацією та ритуалами групової ідентичності. Зроблено висновок, що український воєнний гумор у цифрових медіа є гібридним ресурсом психологічної стійкості та інформаційного спротиву, який потребує системного міждисциплінарного вивчення. Доведено, що інтеграція гумору в стратегічні комунікації діє як інструмент «м’якої сили», підвищуючи охоплення.