СТРАТЕГІЇ І ТАКТИКИ КОМУНІКАЦІЇ В КРИЗОВИХ СИТУАЦІЯХ

Анотація

Здійснено огляд українських і зарубіжних джерел, присвячених трансформації кризового середовища та ролі медіа у його висвітленні, що дало змогу поглибити розуміння багаторівневої природи сучасних криз – від глобальних економічних до локальних репутаційних. На основі контент-аналізу кейсів (COVID-19, блокування Суецького каналу, інформаційні кампанії російської пропаганди тощо) та узагальнення концепцій К. Шваба, Ж. Сегела, М. Павловського, П. Кухти та ін. окреслено головні детермінанти інформаційної турбулентності, що підривають ефективність традиційних ієрархічних моделей комунікації. Методами аналізу й синтезу систематизовано класифікації криз за масштабом, проблематикою, причиною й структурою, а також діахронічно простежено еволюцію медійних стратегій – від післякризового висвітлення до превентивного мережевого реагування в режимі реального часу. Метод case study дозволив виокремити три узагальнені тактики поведінки медіа: оперативно-інформаційну (швидке поширення перевірених фактів), аналітико-інтерпретаційну (пояснення причинно-наслідкових зв’язків) та мобілізаційну (спонукання до колективних дій). Доведено, що їх гнучка комбінація залежить від динаміки кризи, а максимальна ефективність досягається за умов прозорості джерел, синхронізації з офіційними структурами та застосування алгоритмічного моніторингу контенту. Узагальнено, що цифрова революція формує нові вимоги до редакційних практик: інтеграцію соціальних мереж як каналів первинного інформування, швидкі цикли факт-чекінгу та залучення аудиторій до крос-перевірки даних. Висновується доцільність гібридної моделі кризової комунікації, яка поєднує етичні засади традиційної журналістики із цифровими інструментами миттєвої взаємодії, забезпечуючи зниження інформаційних ризиків та зміцнення суспільної довіри протягом усіх фаз кризового циклу. Наголошено на потребі подальших досліджень щодо типологізації інструментів протидії дезінформації в умовах багатоканального медійного простору.